- А раков-то нет, - произнес Васильевич, демонстративно поднимая вверх пустой металлический садок, сплетенный из блестящей и довольно-таки прочно проволоки.
- Как нет? А где же они? – спросил я. Вопрос, безусловно, риторический. Если бы он знал где наши раки, он бы сказал.
- Не знаю! Вчера были, пол садка!
- А ты хорошо привязывал? – поинтересовался мой друг Саша, третий участник нашей рыбалки, пастор львовской церкви
- Конечно! – с жаром преодолевая внутренние душевные сомнения, отвечал Васильевич. – Конечно привязывал. Проверял. Все было, как положено. Получается убежали.
- Ты что? Как они могли убежать? – Расстроено бросаю я.
- А вот как, - Васильевич показывает нам безвольно висящую железную крышку и маленькую сломанную золотистую пружинку, благодаря которой крышка садка плотно прижималась к металлическому горлу.
- Так, и кто это мог поломать? Раки? - Возмущенно и с насмешкой, во всеуслышание произносит Саша, тем самым, привлекая внимание двух местных сторожей, сидящих на лавочке в тени, дома.
- Юрий Васильевич! – грозно кричит пастор Леня, пригласивший нас на рыбалку. – Ты не брал? - серьезно сдвинув брови, спрашивает он.
- Нет, нет, - невнятно бубнит склонный к бродяжничеству сторож Юрий Васильевич, прошу не путать с моим товарищем и бессменным компаньоном всех рыбацких путешествиях Олегом Васильевичем.
- Собака могла, - тихо, и по-деловому, бросает второй охранник порядка, Серега - загорелый до черна, худой, долговязый мужик средних лет в зеленом камуфляже.
- Собака! – не веря своим ушам, переспрашиваю я.
- Ну собака, думала что рыба, полезла, сломала пружинку. Вот раки и сбежали.
Немилосердное июньское солнце становится совершенно невыносимым, и я командую:
- Ладно, чего уж там, раков не вернешь, поехали.
Мы садимся в серебристую Мазду, хлопаем дверями и трогаемся, одновременно с движением начиная игры разума – расследование на основании полученных фактов, предпосылок и гипотез.
- Чепуха какая-то, как они могли убежать? – не в силах сдерживать нарастающее раздражение непонятно кого спрашивая я, пытаясь найти разумное объяснение случившемуся.
- Та, да! Что-то здесь нечисто. – Ухватившись рукой за переднее сидение и подавшись туловищем вперед, подхватывает Васильевич.
- Нужно было прокачать! Сто процентов, раков сперли.
- Обидно.
- Может это бомж, и что ты ему сделаешь? Бить будешь? Пальцы в двери засунешь? Мы же верующие! А он и так жизнью наказан. Ладно забыли! – Так, я пытаюсь отделаться от этих назойливых и печальных размышлений.
- Я пошел вытаскивать садок, смотрю пусто, два рака на дне, думаю может это не наш садок, беру другой, этого Сереги в камуфляже, вечером там один рак был, а там уже штук шесть.
- Нет! Сто процентов, раков увели! – Снова включаюсь я, и мой мозг, разогретый несносной сорокоградусной жарой, начинает лихорадить от вопросов.
- Во-первых, даже если бы собаки сломали верхнюю крышку садка, раки бы вверх не поплыли.
- Та да, - вторит Васильевич, - они сидят себе на дне садка преспокойно, и даже не рыпаются.
- А во-вторых, собаки пружинку сломать не могли. Садок новый – раз. Был полностью в воде – два. – Умозаключает Саша.
- И я не знаю, чтобы собаки ели живых раков, - три, - подтверждаю я.
- В тот раз, в таком же садке были и раки и рыба, и собаки чё то не лезли, и крышка не ломалась, и раки не убегали.
- Слышишь, а помнишь как Серега вчера такой недовольный был, когда узнал что мы раков наловили.
- Точно, мы ему «Сегодня крупные», а он «У меня в ракаловках покрупнее».
- И всю ночь, помнишь, всю ночь нам спать не давал. Все лазил тут с фонариком, туда сюда, туда сюда.
- И на мотоцикле куда-то ездил. Ну куда нормальному человеку среди ночи на мотоцикле ехать? Некуда. Да и незачем. А так, взял раков, к себе в мешок, на веревку, завез в укромное место, забросил в воду, и все. Нас проводил, и можно кушать.
- У нас в «Метро» килограмм раков сто гривен. А там кило три не меньше. – Подлил масла в огонь моих рассуждений Саша.
- Пять, минимум пять, - с нескрываемым сожалением в голосе добавил я.
- Подведем итог. - После минутного молчания, посвященного раздумьям по вопросу исчезновения раков, заключаю я. - Недовольный вид, глупая гипотеза про собак якобы желавших полакомиться нашими раками, – что рассматривается как попытка натолкнуть на ложный след, ночные похождения с фонариком, поездка на мотоцикле, вывод один:
- Раков украла собака в зеленом камуфляже. Так и напишем.
- Ха-ха-ха, - смеется Саша.
- Хи-хи-хи, - улыбается Олег Васильевич, развалившись на заденем сидении.
- Хм, - усмехаюсь я, предвкушая момент когда усядусь за клавиатуру моего компьютера и поведаю вам эту историю.
Елисей Пронин,
Первомайск
Привет. Я Елисей Пронин. Люблю читать и писать. Люблю рыбалку и просто красивую природу. Верю и служу Богу открывшему мне истинный смысл жизни. Люблю говорить о том, о чем молчать нельзя - о великих делах Великого Бога. e-mail автора:EliseyX@rambler.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 12968 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.